Сутінки та погибель Муамара аль-Каддафі

[1]

Photo – AFP

664 words

English original here [2]

Полковник Муамар аль-Каддафі правив Лівією 42 роки. Він здобув владу шляхом військового перевороту проти короля Лівії Ідріса, по суті сатрапа міжнародного капіталу, котрий був гарантом того, що використання нафтових ресурсів країни збагатить закордонні нафтові компанії і його самого, але не лівійський народ.

Каддафі змусив нафтові компанії поділитись їхнім багатством з народом Лівії. Він засновував школи, лікарні та виробничо-технічну базу. Грамотність, охорона здоров’я та очікувана тривалість життя перебували на піднесенні. Проте він не хотів, щоб лівійців поглинули лінощі і розклад, як це сталось з громадянами країн Перської затоки. Він постійно нагадував лівійцям, що запаси нафти одного дня вичерпаються, і їм доведеться працювати для набуття самодостатності.

Каддафі видававсь західним людям божевільним, але його політична філософія та діяльність були насправді досить цілісними: він відкидав гомогенізовану сучасність. Він вбачав в капіталізмі й комунізмі одну й ту ж сутність за їхній матеріалізм, глобалізм і знищення відмінностей. Він виступав за третій шлях в якому традиційні форми життя, які суть не викорінимо багатоманітні і чіткі, могли б підкорити сучасність. Він надавав фінансову підтримку національно-визвольним угрупованням, на зразок Організації визволення Палестини та Ірландської республіканської армії. Він підтримував антиглобалістські рухи та їх очільників, на зразок Уґо Чавеса. Йому подобалось втерти носа Штатам. Після падіння СРСР, він робив все, що могло б зашкодити постанню однополярного «pax Americana». Він був націоналістом, як і будь-який вождь, якому намагаються накинути на шию універсалістську релігію.

Каддафі скоїв багато злочинів. Він дозволяв собі багато дорогих капризів. Він мав жахливий смак.

Проте Лівія могла б перебувати в мирному стані, а не в руїнах, можливо б і сам Каддафі був би живим і на своїй посаді донині, якщо б він не зробив однієї фатальної помилки: не почав бавитись в «лапочку» з Америкою. Після сумнозвісного 9 вересня 2001 року, він почав ділитись розвідінформацією про «Аль-Кайду» зі Штатами. Він погодивсь припинити розробку ядерної зброї, хоча тільки ядерні засоби стримування суть єдиним шляхом збереження незалежності в теперішньому світі. Він катував мусульман на догоду США та Великобританії, даючи їм можливість, з типовим англо-талмудичним лицемірством, зберігати претензії на законність.

Він звертався до Кондолізи Райс як «Ліза, Ліза, Ліза» та клявся, що «любить її», наче якийсь, одержимий кінозірками, перукар, а не поважний керівник держави. Можливо, це була промова для «Inside Edition». Наскільки я знаю, він ніколи не сидів на вечірніх політичних шоу чи на шоу Опри.

Протягом всього його правління, Каддафі водночас любили і ненавиділи. Любили за покращення добробуту людей та за його нестримно ексцентричну харизму, а боялись за жорстоке обходження з його ворогами. Однак, коли тебе бояться, владу утримати можливо. І це допомагає, насправді. Не можна однак залишатись біля владного керма, будучи постійно зневаженим. Саме плазуючи перед Америкою, Каддафі зневажив сам себе в очах власного народу.

Перебування в статусі американської курви могло б відшкодувати Каддафі втрату поваги з боку власного народу, якби це принаймні гарантувало наявність відданого друга та стабільного союзника. Але Америка не здатна на таку дружбу. Всі союзи, звісно ж, суть умовними на службі власним інтересам всіх сторін. Але Америка повністю віддана інфантильним припадкам моралістичного ентузіазму, який бере гору над всіма міркуваннями національних інтересів. Американське керівництво справді вірить у власне гімно.

То ж коли весь арабський світ був закиданий інтернет-повідомленнями про «демократію», «зміни» та скидав «диктаторів», всі розрахунки національних інтересів, весь реалізм щодо планів демократії в арабських країнах, навіть найвище благо (тобто національні інтереси Ізраїля) замайоріли у вікні. Каддафі був змушений піти під цілодобовим шквалом ліберального благочестя та бомб.

Я не знаю чи шкодував колись Каддафі за свою відкритість «Заходу», але його смілива поведінка перед самим кінцем, практично повернула повагу до нього в моїх очах.

Ці уроки мають бути ясними для інших керівників арабських країн, на яких націлені ті ж самі сили: можна дозволити собі бути страшним і ненависним, але ніхто не може ризикувати стати зневаженим в очах власного народу, шукаючи дружби зі Штатами. США, більш того, хиткий і безтолковий друг, недостойний того, щоб заради нього відправляти власний народ на судилище. Існує тільки єдиний шлях для гарантування власної безпеки в цьому світі, шлях обраний Північною Кореєю та Іраном. Ядерний засіб стримування – єдина запорука суверенітету, яка ще лишається на цій планеті.

Source: http://ntz.org.ua/?p=3268 [3]